Пошуки пращура: від Адама до мавпи
Сучасне бачення людини як продукту розвитку тваринного світу сформувалося пізно, лише у другій половині XIX ст., оскільки тривалий час блокувалося офіційною церквою. Адже смілива на той час версія походження людини від мавпи суперечила біблійній концепції її створення Богом за своєю подобою 7,5 тис.
років тому. Хоч слідом за сміливими здогадками філософів Стародавньої Греції та інтелектуалів доби Відродження Карл Лінней уже в середині XVIII ст., систематизуючи тваринний світ, відніс людину разом із мавпою до одного загону приматів, офіційна наука заперечувала можливість еволюції мавпи в людину. Коли 1856 р. в долині Неандерталь були виявлені кістки па- леантропів, учені Дюссельдорфського університету дійшли “наукового” висновку, що знайдений череп належав “патологічному ідіоту”, а крива кістка стегна — “монгольському козакові кінного загону росіян, що переслідували Наполеона в 1814 р.”Домінантну роль у формуванні сучасних поглядів на походження людини відіграла молода на той час наука археологія. Знахідки численних доісторичних артефактів не знаходили пояснення у поглядах офіційної церкви на витоки людства. Зокрема, французький чиновник Ж. Буше-де-Перт у 1831 р. виявив у кар’єрах поблизу річки Соми великі крем’яні знаряддя, які він назвав ручними рубилами, а також численні кістки викопних слонів та гіпопотамів. Тридцять років французький дослідник марно намагався переконати громадськість, що рубила належали стародавнім людям, які загинули разом із доісторичними тваринами внаслідок біблійного потопу. Ця “битва на Сомі” завершилася перемогою Буше-де-Перта лише в 1859 р., коли авторитетна комісія визнала, що зібрана ним колекція знарядь належить доісторичним людям, і визначила вік знахідок у півмільйона років.
Вирішальну роль в утвердженні сучасної концепції антропогенези мала знаменита книга Ч. Дарвіна “Походження людини та статевий добір” 1871 р.
Проаналізувавши величезний матеріал, англійський учений дійшов висновку про тваринне походження людини й переніс на антропогенез принципи еволюціонізму, насамперед учення про природний добір. Утім, дослідник надто перебільшував роль статевого добору у становленні людини. Важко пояснити зникнення шерсті на її тілі, збільшення обсягу мозку, тривалий прогресивний розвиток мови чи удосконалення людської руки лише тим, що стародавні представниці прекрасної статі віддавали перевагу чоловікам саме з такими якостями.Дослідження Ч. Дарвіна стимулювали цілеспрямовані пошуки попередників сучасної людини палеозоологами та антропологами. У 1891 р. вони увінчалися блискучим відкриттям доктором Е. Дюбуа на острові Ява кісток примітивної людської істоти. Її визначили як перехідну форму від мавпи до людини і відповідно назвали пітекантропом — мавполюдиною.
Важливим теоретичним внеском у започатковану Ч. Дарвіним концепцію походження людини була трудова теорія антропогенезу Ф. Енгельса, викладена ним у книзі “Роль праці у процесі перетворення мавпи в людину” (1876 р.). Вчений наголошував, що примати, а отже й наші безпосередні пращури, були колективними тваринами. Таким чином, людина формувалася у процесі спільної праці з метою життєзабезпечення колективів. Колективне полювання, пошуки та розподіл їжі, захист від хижаків в умовах постійного ускладнення методів полювання сприяли згуртуванню первісного колективу, встановленню між його членами виробничих зв’язків. Виникала нагальна необхідність обміну інформацією, передавання виробничого досвіду наступним поколінням. Тому мова — також продукт колективної праці людей.
Ф. Енгельс звертав увагу також на особливе значення прямоходіння, яке звільнило руки для трудових операцій, що, своєю чергою, стимулювали прогресивний розвиток людського мозку. Важливим чинником антропогенезу було визнано перехід до м’ясного раціону. Адже м’ясна їжа більше відповідає біохімії людського організму, аніж рослинна. Її багатий хімічний склад краще забезпечував необхідними елементами організм, у тому числі мозок людських істот, що еволюціонували. До того ж висока калорійність м’яса звільняла від цілодобових пошуків страви. Своєю чергою, полювання вимагало вищого рівня інтелокт^алвноі діяльності, аніж пошуки рослинної їжі. Не випадково психіка хижих ссавців складніша за психіку травоїдних. Усі ці біологічні чинники тривалий час безпосередньо впливали на антропогенез, аж до появи людини сучасного типу — Homo sapiens.
Остаточне формування сучасної концепції антропогенезу відбулося протягом XX ст. насамперед унаслідок великих відкриттів антропологів, археологів палеозоологів у Африці.