Чужоземні автори про середньовічне українське чернецтво

Одним з цікавих зарубіжних авторів, який згадував про існування чернецтва на давньоруських землях Прикарпаття, був чеський хронограф Косьма Празький (ХІІ ст.). У праці Косьми, перевиданій під редакцією відомого чеського дослідника ХІХ ст.

Подібне твердження висував також П. Шафарик, праця якого була, в основному, присвячена опису діянь на моравських, чеських та інших слов’янських землях відомого просвітителя Мефодія^{[99] [100].}

Порівняно незначні і водночас доволі дискусійні свідчення про чернечі печерні пам’ятки Подністер’я простежено у праці відомого візантійського автора Констянтина Багрянородного. Зокрема, у Х ст. К. Багрянородний згадував про наявність уздовж побережжя Дністра печерних порожнин, які називає фортецями, у яких “обнаруживаются некие признаки церквей и кресты, высеченные в песчанике” Він не тільки наводив перелік печер, але й подавав їхні назви (Аспрон, Тунгати, Салмакати, Сакакати, Гиеукати та ін.). Варто зазначити, що за тривалий період наукових досліджень творчої спадщини К. Багрянородного його писемні згадки набули численних прихильників та противників.

Нині щодо наведеного твердження Багрянородного появилося чимало нових думок та гіпотез. Зокрема, сучасний чернівецький спелеолог Богдан Рідуш вважає, що у писемній згадці справді йдеться про оборонні печерні монастирі басейну Дністра.

Думку Б. Рідуша підтримує київська дослідниця багатьох печерних пам’яток Подністер’я Ольга Пламеницька, яка стверджує, що зазначене повідомлення може стосуватися залишків стародавніх печерних монастирів басейну Дністра, оскільки печерні порожнини є набагато стійкішими щодо руйнування, порівняно зі штучними наземними спорудами.

Проте, на нашу думку, зазначені у праці Багрянородного географічні назви не зовсім узгоджуються зі слов’янським мовним лексиконом. Тому важко однозначно погодитися з думкою дослідників про слов’янську належність цих печерних пам’яток. Загалом також доволі невиразним є опис печерних монастирів Придністер’я, який наводив автор.

Окремі фрагментарні відомості, які стосуються проблематики існування галицького середньовічного чернецтва, поміщено в працях польських хроністів Гала (ХІІ ст.), Вінцентія Кадлубека (ХІІІ ст.) та Яна Длугоша (XV ст.). Вважаємо, що багато відомостей Длугош запозичив у більш ранніх авторів.

Загалом у багатотомній праці Длугоша знаходимо історичні відомості про фундацію окремих галицьких монастирів, надання їм грамот і привілеїв з боку польського короля Владислава^[101], а також інших правителів і осіб Польської та Польсько-Литовської держави^[102]. Особливої уваги у матеріалах “Польської хроніки” заслуговує коротеньке повідомлення про закладення в XV ст. у монастирі св. Івана, що в Гнєзному невеликої народної чернечої лічниці (лікарні)^[103].

Незначними є повідомлення, зроблені найдавнішими німецькими та угорськими хроністами. Зокрема, німецькою є хроніка Тітмара з Мерзебурга (ХІ ст.)^[104], угорською - Яноша Туроці (XV ст.), а також “Chronicu Picta”, чеською - Франтішка з Праги. Порівняно незначні історичні відомості про середньовічне українське чернецтво дають польські писемні джерела, зокрема, Малопольський літопис, а також матеріали Янка з Чарнкова, Траски^[105] та ін.

Про існування середньовічних монастирів на давньоруських землях згадує у своєму подорожньому щоденнику відомий фризький мандрівник XVII ст.

Археологічні чернечі пам’ятки становлять надзвичайно цінну, багату, різноманітну та вагому джерельну базу історії чернецтва. Варто зазначити, що у багатьох випадках археологічні відомості та матеріали, отримані в результаті проведення розкопок, залишаються єдиним джерелом та найважливішим аргументом засвідчення існування у певний час пам'ятки.

Завдяки застосуванню в археології найновіших науково-дослідних методів виконують такі пошукові археологічні роботи, що сприяють відкриттю та якісному дослідженню пам'яток та точнішому визначенню їхньої аутентичності, культурної і часової належності. Крім цього, відкриття нових археологічних пам'яток значно доповнює та збагачує культурну скарбницю українського народу.

Археологічні дослідження власне середньовічних галицьких монастирів розпочалися ще на початку ХІХ ст. і тривають досі. Поступово удосконалювалася методика та методологія науково-дослідних робіт. Це дало змогу не тільки виявити, але й детально археологічно вивчити значну кількість чернечих пам'яток Галичини.

Аналіз результатів археологічних досліджень багатьох галицьких монастирів показав, що чернечі об'єкти значно різняться між собою та виділяються певними ознаками. Тому їх раціонально класифікувати за функціональним призначенням:

- житлові;

- культові;

- виробничі;

- оборонні;

- поховальні.

За типологією спорудження:

- печерні;

- заглиблені;

- наземні.

За будівельним матеріалом:

- дерев'яні;

- цегляні;

- кам'яні (штучні);

- кам'яні (природні).

Особливе значення для археологічної науки мають не тільки результати, отримані в процесі наукових досліджень пам'яток, а й перспективи відкриття нових об'єктів середньовічного чернецтва. Отже, археологічна наука не тільки постійно доповнює, а й суттєво розширює історичні знання.

Як приклад можна навести архівні статистичні відомості щодо чисельності монастирів, які у різні часи по-різному і не завжди повно та об'єктивно відображали загальне число монастирів у Галичині. Зокрема, в 1500 р. на галицьких землях, як зазначив С. Мудрий, відомими були лише 44 українські монастирі^[107]. Ймовірно, що це були відомості лише про монастирі так званих “законників”. У той час у Галичі значився лише один середньовічний монастир. Наукові пошуки та відкриття сприяли тому, що наприкінці ХІХ ст. в княжій столиці Галичини та в його недалеких околицях налічували вже три середньовічні монастирі^[108]. Приблизно через половину століття, за підрахунком відомого дослідника василіанських монастирів Галичини о. М. Ваврика, у княжій столиці Галичини та поблизу її оборонних укріплень (валів та ровів) існувало аж 12 монастирів^[109]. Більшість чернечих пам'яток у Галичі була відкрита унаслідок проведення археологічних розкопок. Серед них заслуговують на особливу увагу результати досліджень о. Л. Лаврецького, І. Шараневича, О. Чоловського, Л. Чачковського, Й. Пеленського, Я. Пастернака та ін.

Завдяки комплексному використанню писемних відомостей, епіграфічних джерел, топонімічних даних, результатів археологічних і краєзнавчих робіт, наприкінці ХІХ ст. помітно зросло загальне число відомих середньовічних чернечих пам'яток Галичини. Цьому сприяла діяльність багатьох талановитих краєзнавців та археологів (Я. Головацького, А. Шнайдера, В. Деметрикевича, Г. Оссовського, І. Коперницького, І. Шараневича і ін.), а також низки наукових інституцій (Львівського університету, Крайового археологічного товариства, Ставропігійського інституту, Народного дому, Наукового товариства ім. Шевченка, Просвіти та ін.), які піднімали та актуалізували проблематику історико-археологічних досліджень краю.

Значну увагу галицьких дослідників привертали печерні пам'ятки українського чернецтва, розташовані у Галичині. Зокрема, у 1869 р. делегатом першого археологічного з'їзду у Москві був Яків Головацький, який серед інших важливих питань тогочасної галицької археології підняв проблему фахового дослідження печерних порожнин у Галичині^[110].

У 1884 р. галичани делегували Г. Оссовського на IV Археологічний з'їзд в Одесу, де він виступив з великою доповіддю про результати досліджень печерних пам'яток на галицьких землях^[111].

Історію та результати досліджень багатьох печерних пам'яток Галичини обговорювали і на археологічному з'їзді у Львові^[112] та в Будапешті, де галицьку археологію представляв відомий на той час львівський краєзнавець Антоні Шнайдер^[113].

Отже, в результаті спільних наукових досліджень істориків, геологів, географів, спелеологів, археологів, краєзнавців, антропологів в Галичині, приблизно на останню чверть ХІХ ст., було зібрано відомості про 272 середньовічні українські монастирі^[114].

Дальший розвиток археології та наукових знань сприяв нагромадженню нових відомостей в тім числі про пам'ятки середньовічного чернецтва. У 20-х роках ХХ ст. історик Іван Крип'якевич зробив спробу каталогізувати зібрані матеріали про галицькі монастирі. Унаслідок великої пошукової та науково- дослідної праці автор зібрав відомості про 346 пам'яток^[115], але місце знаходження багатьох з них залишається ще й досі невідомим.

Найновіші пошукові роботи показали, що у 364 фонді о. Романа Луканя (ЦДІАУ у Львові) є зібрані ще у міжвоєнний період і досі неопубліковані різні за характером та походженням матеріали майже про 400 галицьких монастирів.

Таблиця 1

Ріст відомостей про загальне число монастирів Галичини

Як показано у наведеній таблиці відомості про середньовічні монастирі Галичини зростали з часом, тобто з розвитком історичних знань. Нині це є найповніший перелік середньовічних українських чернечих пам'яток Галичини, що також становить вагому відправну, перспективну та потужну базу для майбутніх наукових археологічних досліджень^[116].

Прикро зазначати, але сьогодні лише незначна частина чернечих пам'яток перебуває у державному реєстрі, а отже, перебуває під захистом державного законодавства. Хоча реально держава так і не спромоглася належним чином організувати справу збереження цінної історичної спадщини свого народу.