Смерть на дніпровських порогах (декілька версій події)

У серпні 971 р. війська Святослава покинули Болгарію. Свя­тослав повертався додому на човнах по Дніпру. За словами літо­писця, коли човни наблизилися до дніпровських порогів, воєвода Свенельд порадив князю обійти пороги на конях, «бо стоять біля порогів печеніги».

Все зазначене вище є літописною версією смерті князя Святос­лава. У той же час частина дослідників вважає, що вбивство пече­нігами князя Святослава на дніпровських порогах, — історія до­волі дивовижна та непроста. В історичній літературі існує декіль­ка версій загибелі князя, кожна з яких має як свої переваги, так і свої недоліки. Але й досі жодна з них так і не змогла дати остаточ­ну відповідь на те, чи була смерть Святослава випадковою, чи ре­тельно готувалась, і якщо так, то ким.

Спробуємо і ми зробити свій внесок у цю справу. По-перше, пошукаємо відповідь на питання кому була вигідна смерть князя Святослава. Якщо вірити Нестору Літописцю, то вбивство князя було вигідним імператору Іоанну Цимісхію, який використав для цього печенігів. Посередньо цю версію підтверджує те, що пече­нізький хан Куря і раніше не тільки співпрацював з Візантією, але і виконував її таємні завдання (наприклад, похід на Київ 969 р.). Цимісхій був не зацікавлений у поверненні Святослава до Бол­гарії. І якщо під час зустрічі віч-на-віч імператора і князя ос­танній, не стримавшись, повідомив про такі плани або погрожу­вав, Цимісхій міг завдати попереджувального удару.

Крім того, якщо Цимісхій попередив Курю про Святослава, то чому він був упевнений що князь піде саме через дніпровські поро­ги. Воєвода Свенельд дійшов до Києва степом і ніхто його не затри­мав. Святослав теж міг пройти до Києва, наприклад, по річковим долинами через землі тиверців, і таких шляхів в степу було багато. В цьому випадку очікування печенігами князя на порогах було б марним.

Як ми бачимо, така організація вбивства Святослава не давала Цимісхію гарантії його виконання.

Розглянемо другу версію, де у вбивстві князя Святослава були зацікавлені печеніги. У печенігів була своя політична мета, яка нам поки ще не відома, і вони вважали, що вбивством князя до­сягнуть її. Однак у цей час печеніги, порівняно з Київською Рус­сю були слабкі і роз’єднані, тому виступити проти неї без підтримки впливової сили вони не наважились би. Візантія мог­ла їх підтримати, але воювати з Київською Руссю за інтереси печенігів — навряд чи. Печенізька федерація, що розкинулася на великій території, була фактично беззахисна перед регуляр­ними військами як Візантії, так і перед дружинами київських князів. Кочуючи в степах, вони у цей час не перекривали сполу­чення Київської Русі з її володіннями у Причорномор’ї і не по­рушували торгівлі з Візантією.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

На початку IX століття в наших південних степах з'я­вилися печеніги. То були тюрки, що належали до так званої огузькбі групи тюркських племен, тобто споріднені (за мо­вою ) нинішнім туркменам. Частина печенігів ще в першій половині X cm., а можливо, і пізніше, залишалася на сході, в степах нинішнього Казахстану, але основна маса влашту­валася в степовій частині України.

Печенізька орда ніколи не була єдиною. У середині X cm. існувало вісім печенізьких об'єднань, які греки називали фе- мами, а на чолі кожної феми стояли власні архонти (князі, хани). Ці вісім фем у свою чергу ділилися на сорок дрібніших об'єднань зі своїм розподілом. Чотири феми мешкали на пра­вобережжі Дніпра, чотири — на лівобережжі.

На сході печеніги межували з хазарськими володіннями (на Дону), на півночі — з Руссю, на півдні — з кримськими володіннями Візантії (Херсонесом). Під їх контролем зна­ходилася вся нижня течія Дніпра, тобто кінцева частина «шляху з варяг у греки». Костянтин Багрянородний описує, як руси вимушені були біля дніпровських порогів обороняти­ся від нападаючих печенігів. Останні (можливо, йдеться про різні орди) могли знаходитися в союзі з русами або, навпаки, були їх ворогами. Перші зіткнення Русі з печенігами російсь­кий літопис датує 915 роком.

Спочатку печеніги залишалися ворогами хазар, проте, з ослабленням останніх, а також під впливом посилення Русі і підбурювання греків, печеніги все частіше ставали головними супротивниками росіян на півдні. Особливо ви­разно це виявилося за князя Святослава Ігоровича, коли за відсутності князя печеніги навіть намагалися узяти Київ. У цей же приблизно час зі сходу через печенізькі ко­човища прорвалася споріднена печенігам орда гузів- тюрків, яка знаходилась під заступництвом Києва і зай­няла російсько-печенізький кордон на півдні поляської землі.

Найбільше посилення печенізьких орд доводиться на кінець X — початок XI ст.ст., коли вони тимчасово зайня­ли навіть райони на північ від річки Рось до річки Стугни. Печенігами зацікавилася католицька церква, чиї місіонери попрямували в степ з метою навернення степняків до хрис­тиянства. Цікаво, що їм у цій справі сприяв і князь Володи­мир.

У1036 році, коли син Володимира Ярослав знаходився в Новгороді, печеніги знов обложили Київ і було їх, за словами літопису, «без числа». Князь, що повернувся з новгородським військом, розгромив кочівників на тодішній околиці міста, де незабаром був споруджений собор Святої Софії. За слова­ми літописця, печеніги бігли світ за очі, «залишок їх бігає десь і до цього дня».

«Повість минулих літ» повідомляє, що зимівля дружини Свя­тослава у Білобережжі (971 — 972 рр.) була важкою, не вистачало продовольства, яке купували по «полугривні за кінську голову». Хто продавав дружинникам продовольство — літописець не пише. Але хто в степу міг продавати конину крім печенігів? А якщо так, то планів вбивства князя на той час у печенігів не було, інакше вони просто залишили б дружинників князя без продовольства і дочека­лись поки ті послабнуть чи помруть з голоду.

Крім того, сидіти на дніпровських порогах з осені 971 р. до вес­ни 972 р., чекаючи Святослава, було абсурдним, печенігам потрібно було ще займатись господарськими справами: кочувати, пасти ху­добу, заготовляти сіно та інше. Хтось повинен був попередити Курю весною 972 р. про те що князь піде по Дніпру, інакше він не зміг би швидко зібрати свої сили та підійти до порогів. Зробити це могла людина, яка знала про план Святослава і була впевнена, що князь не змінить їх в останню мить. Це повинна була бути дуже поінфор­мована людина. Нагадаємо, що дніпрові пороги до 1932 року, до затоплення їх у зв’язку із спорудженням греблі Дніпрогесу, знахо­дились між сучасними містами Запоріжжям та Дніпропетровськом. Тягнулись пороги по Дніпру майже на 90 км. Як бачимо, площа для пошуку місця, де переправлявся через Дніпро Святослав, ве­личезна.

Князь з дружиною в поході. З Кенігсберзького літопису

ників вважає, що князь Святослав загинув саме на цьому місці.

А зараз ми зробимо невеликий відступ і розглянемо декілька дивовижних речей, відмічених літописцем. Згідно «Повісті мину­лих літ», Святославу, ще восени 971 р., було відомо, що на дніпровських порогах печеніги влаштували засідку. Що повинен був зробити досвідчений полководець з невеликою дружиною? Йти в Київ степом, а князь залишається зимувати у Білобережжі (чи на березі Дніпра, чи на острові Березань). Зима 971 — 972 рр. була дуже морозною, продовольства не вистачало, починався голод, а до Києва було 10-15 днів шляху. Туди з більшою частиною дружи­ни пішов воєвода Свенельд і печеніги його не зупинили. Якщо при­пустити, що Свенельд і дружинники пішли до Києва за допомогою за наказом князя (про це пише Іоакимівський літопис), а сам Свя­тослав залишився з невеликою дружиною та хворими і поранени­ми, які не могли рухатись верхи. То чому допомога так і не прийш­ла? Тут виникає ще одне питання — чому дружинники покинули свого князя, якому присягали і обіцяли скласти свої голови разом з ним? За всіма канонами тогочасної моралі залишити свого князя або його тіло на наругу ворогу було для воїна безчестям, тим паче для воєводи. Чому Свенельд і дружина не прийшли на допомогу Святославу? Можливо, на це були особисті причини, які були сильніші й за клятву князю і, можливо, за безчестя? За даними дослідника з діаспори L Кузича-Березовського печеніги пропусти­ли дружину Свенельда за наказом Цимісхія, між яким були якісь стосунки.

Але могли бути й інші причини. Визначити їх нам допоможе третя версія вбивства князя, одним з авторів якої був відомий істо­рик і географ Лев Гумельов. Згідно неї заколот проти Святослава був організований старшим сином князя Ярополком, який став на чолі київських християн. Гумельов пише: «Справа була в тому, що на Березані у війську Святослава відбувся розкол. Руси-язичники звинуватили в поразці (під час війни з Візантією) русів-християн, що входили в дружину. Невдачу походу язичники пояснили гнівом своїх богів — Перуна і Волоса, і острів (Березань) побачив страшні сцени. Були замучені і вбиті всі дружинники-християни, серед за­гиблих опинився і родич Святослава Улеб (християни, що залиши­лись живими, разом з воєводою Свенельдом втекли до Києва — авт.). У Києві не могли не знати про криваві події на Березані. Київські християни, що складали велику і впливову общину, зро­зуміли, що їх чекає, коли Святослав із дружиною увійде до власної столиці».

Непрямим підтвердженням цієї версії є Іоакимівський літопис, де смерть Святослава пояснюється божою карою за те, що князь розправився з християнами і надіслав до Києва наказ спалити цер­кви та обіцяв по поверненні «згубити» всіх київських християн. Правда, Іоакимівський літопис, давно визнаний компілятивним джерелом, створеним у XVII ст., якому «довіряти без перевірки не можна». Але й інші літописи відмічають двояке ставлення киян до Святослава. З одного боку, він князь, герой, а з іншого... Ось де­кілька цитат з літописів: «... чужих бажаючи, свою погубив» (Ува- ровський літопис); «... чужих шукаючи, своя погуби» (Єрмолінсь- кий); «... чужим паче сили бажаючи, і своя сі погуби за премногу його неситість» (Львівський); і нарешті, докір, кинутий Святосла­ву киянами: «... ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш про неї, а свою полишив».

Як вважав Лев Гумельов, вороги Святослава знаходились у Києві і саме вони були вкрай зацікавлені, щоб князь не повернувся

Написи на мечах, знайдених на дні Дніпра

додому. Вони ж, знаючи про наміри Святослава, могли попередити хана Курю, використавши для цього зв’язки воєводи Претича, який ще в 969 р. обмінявся зброєю з ханом і став його побратимом. Вони ж не дали можливості Святославу отримати допомогу з Києва. Іншими словами, християнська партія, що набирала силу в Києві, виступала за мир з Візантією, союз з печенігами та розповсюджен­ня християнства, вирішила за допомогою печенігів, хана Kypi поз­бутися одного з найвпливовіших своїх супротивників.

Підсумком версії Л. Гумельова є те, що провина за смерть кня­зя Святослава та загибель його дружини лежить на християнах Києва та його старшому сині Ярополку.

Четверта версія, висунута у XIX ст. С. Соловйовим, не набага­то відрізняється від літописної. За цією версією князю Святосла­ву після поразки під Доростолом йти було просто нікуди. «Він втратив ту країну (Болгарію), заради якої знехтував Руссю, і прий­шов втікачем на рідну землю», — пише Соловйов. На Русі у цей час княжили сини Святослава, і якщо він прибув би до Києва, то йому потрібно було б усунути старшого Ярополка від влади та зай­няти його місце. У той же час Святослав знав, що підтримкою киян він не користувався. Тут потрібно сказати, що у багатьох киян, які благоденстували за княгині Ольги, було достатньо підстав для негативного ставлення до її сина. Не дивно, що Святослав не хотів іти до Києва і залишився зимувати у Білобережжі. Пославши воє­воду Свенельда степом до Києва, князь розраховував на те, що він приведе йому нову дружину, з якою можна було б знову йти до Болгарії. Правда, чому Святослав був упевнений, що кияни нада­дуть йому дружину — невідомо (не пояснює цього й Соловйов). Минав час, у таборі почався голод, а Свенельд з дружиною не йшов, коні були всі з’їдені, тому йти степом було неможливо і Святос­лав пішов на човнах через пороги, де чекали печеніги, поперед­жені Візантією.

Дослідник В. Форменко запропонував власну версію подій, по­в’язаних із загибеллю князя Святослава. Він припускав, що зне­силені важкою та голодною зимівлею дружинники Святослава об­рали для своїх лодій шлях по Старому Дніпру (руслу, яке огинає острів Хортицю із заходу). Форменко пояснював таке рішення тим, що їх привабила слабкіша течія річки і можливість завдяки лісу, який ріс там, розпочати волок лодій правим берегом уже в гирлі притоки Дніпра, річки Верхня Хортиця. На думку дослід­ника, зайняті витягуванням лодій на берег та виготовленням катків, дружинники, зненацька атаковані печенігами, «не могли відразу зібратися в одне місце і стати для відсічі ворогу у звичний для них бойовий порядок. їм довелося захищатися невеликими розрізненими групами у кількох місцях». Такими місцями він вважав правобережний Кічкаський мис та близькі до нього дніпровські острови вище острова Хортиця. Але версія Форменка не дає відповіді на те, чому печеніги напали на князя, і опосеред­ковано підтверджує версію про зраду Святослава. Якщо дружин­ники князя були атаковані печенігами зненацька, то вони були поінформовані про місце переправи, а цю інформацію могла на­дати тільки людина з дружини Святослава, або той, хто знав про плани князя.

Ще одну версію, найбільш радикальну, висловив наприкінці XX ст. письменник О. Бушков. Прокладаючись на книгу архіманд­рита рагузького Maypo Орбіні (вперше книга побачила світ у 1601 р., її автор використав низку середньовічних джерел, які не дійшли до нашого часу), який писав, що «Святослав йшов по сто­пам матері (княгині Ольги) в благочесті та християнській вірі», Бушков, як і Гумельов, трактує події на Дніпрі як протистояння християнства та язичництва. Але в новій версії Святослав висту­пає не язичником, а християнином, вбитим за віру.

За Бушковим, Святослав залишається зимувати на Дніпрі тому, що знає, що в Києві проти нього готується заколот, і загроза ця по­ходить не від християнської партії його старшого сина Ярополка, а від язичницької позашлюбного сина Володимира. Володимир, Све- нельд і Претич готують у Києві антихристиянський заколот та підбурюють хана Курю вбити Святослава, як ревного та впливово­го християнина. Крім того, Святослава вбивають не на березі Дніпра, а на острові Хортиця, де біля великого дубу язичники здійснювали свої жертвопринесення. (Священний дуб засох у 80-х роках XIX ст. Легенда розповідає, що багатовіковий дуб був місцем, де збиралися і запорожці на козацьку раду для обговорення по­літичних та громадських питань.) Бушков пише, що, можливо, це не випадково, і пропонує віддати належне пам’яті християнського мученика князя Святослава, що помер від руки язичника. Але це тільки версія подій, прямих доказів вона, як й інші, не має.

Ми зупинились на основних версіях вбивства князя Святосла­ва, та проаналізували відомі історичні факти. На жаль, точно ска­зати чому загинув князь і хто був в цьому зацікавлений нині не­можливо. Але дослідження з цього питання тривають.